Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти.

В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Пріоритетні напрями реформування виховання:

•   формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

•   забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

•  формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

•  прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

•   виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;
•   утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;
•   формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

•   забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;
•   виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
•   формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
•   забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;
•   формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

•   розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;
•   формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
•   реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу;
•   впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;
•   розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи, виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;
•   об’єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;
•   розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об’єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів (будинків школярів, станцій юних техніків, натуралістів, мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, музичних і художніх студій, малих академій народних мистецтв тощо);

Основні шляхи реформування виховання:

•   організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків;
• активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, які населяють Україну, а також з українською діаспорою;
•   широке використання в навчально-виховному процесі високохудожніх творів літератури та мистецтва;
•   докорінні зміни у підготовці і перепідготовці педагогічних кадрів для національного виховання.